Цікаві бухгалтерські новини

АФ «КОНТРАКТИ-АУДИТ» 
КОРОТКИЙ   ОГЛЯД НОВИН

Електронний акт: ПДВ на дату складання

ДПСУ  ІПК № 07/6/99-00-07-03-02-06/ІПК від 17 березня 2020 

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо визначення дати оформлення первинних документів, у тому числі акта виконаних робіт (наданих послуг), які засвідчують факт виконання робіт (надання послуг), для цілей складання податкової накладної та реєстрації її в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі — ЄРПН) та, керуючись статтею 52 розділу II Податкового кодексу України (далі — ПКУ), повідомляє.

<…>

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов’язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (пункт 2 статті 9 Закону № 996).

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені (пункт 5 статті 9 Закону № 966).

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг (пункт 2 статті 9 Закону № 996).

Основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів встановлює Закон України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» (далі — Закон № 851).

Електронний документ — документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа (стаття 5 Закону № 851).

Згідно зі статтею 6 Закону № 851 для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.

Створення електронного документа завершується накладанням електронного підпису.

<…>

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 розділу V Кодексу датою виникнення податкових зобов’язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку — дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої — дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів — дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг — дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пунктами 201.1 та 201.10 статті 201 розділу V Кодексу при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг на дату виникнення податкових зобов’язань платник податку зобов’язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлені Кодексом терміни.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, враховуючи викладене, а також те, що серед обов’язкових реквізитів документа, визначених пунктом 2 статті 9 Закону № 996, дата підписання документа відсутня, платникам податку при здійсненні операцій з постачання послуг з метою визначення дати виникнення податкових зобов’язань з ПДВ та, відповідно, складання податкових накладних за такими операціями,  слід використовувати дату складання документа (в паперовій чи електронній формі), який містить відомості про постачання послуг платником податку, оскільки цей реквізит визначений Законом № 966 як обов’язковий для первинного документа.

Таким чином, при здійсненні платником податку (постачальником) операції з постачання послуг, які оформлялись первинним документом, складеним в електронній формі, датою виникнення податкових зобов’язань з ПДВ та, відповідно, складання податкової накладної за такою операцією буде вважатися дата складання такого первинного документа, який містить відомості про господарську операцію, незалежно від дати накладання електронних підписів.

МФУ про категорію підприємств

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

ЛИСТ  від 23.03.2020 р. № 35210-06-5/8860

Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади України (за списком)

Щодо визначення категорії підприємства

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (далі – Закон).

Частиною другою статті 2 Закону встановлені критерії віднесення підприємств до мікро-, малих, середніх або великих підприємств залежно від балансової вартості активів, чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та середньої кількості працівників. Зазначена норма набрала чинність з 01.01.2018.

Під час визначення категорії, до якої належить підприємство, використовуються показники, які на дату складання річної фінансової звітності за рік, що передує звітному, відповідають щонайменше двом із наведених у Законі критеріїв.

Якщо підприємство однієї з наведених категорій за показниками річної фінансової звітності протягом двох років поспіль не відповідає наведеним критеріям, воно відноситься до відповідної категорії підприємств.

З метою застосування норм Закону щодо визначення у 2018 році категорії, до якої належить підприємство, застосовувалися показники річної фінансової звітності за 2017 рік.

Наприклад, якщо за показниками річної фінансової звітності за 2017 рік підприємство відповідає критеріям, встановленим для середнього підприємства, то для цілей Закону таке підприємство буде вважатись середнім протягом 2018 і 2019 років. Якщо підприємство за результатами показників річної фінансової звітності за 2018 та 2019 роки відповідало критеріям великого підприємства, то починаючи з 01.01.2020 таке підприємство відноситься до категорії великих підприємств та належить до підприємств, що становлять суспільний інтерес.

Відповідно до частини другої статті 121 Закону підприємства, що становлять суспільний інтерес, публічні акціонерні товариства, суб’єкти господарювання, які здійснюють діяльність у видобувних галузях, а також підприємства, які провадять господарську діяльність за видами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, складають фінансову звітність та консолідовану фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності (далі – МСФЗ).

Підприємства, крім тих, що зазначені в частині другій статті 121 Закону, самостійно визначають доцільність застосування міжнародних стандартів для складання фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності.

Для підприємства, наведеного у прикладі, що відповідає критеріям великого підприємства та належить до підприємств, що становлять суспільний інтерес, зміна категорії з середнього на велике здійснюється з 01.01.2020, та, відповідно, виникає обов’язок складати фінансову звітність за МСФЗ. Датою переходу на МСФЗ для такого підприємства, яке вперше застосовуватиме МСФЗ буде 01.01.2020.

Проміжна фінансова звітність, річна фінансова звітність та консолідована фінансова звітність за 2020 рік складається та подається таким підприємством відповідно до вимог національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку з обов’язковим перерахунком показників фінансової звітності відповідно до вимог МСФЗ 1 “Перше застосування Міжнародних стандартів фінансової звітності”. Починаючи з 01.01.2021 підприємство складає проміжну фінансову звітність, річну фінансову звітність та консолідовану фінансову звітність за 2021 рік за МСФЗ.

Листами Міністерства фінансів України від 29.12.2017 N 35210-06-5/37175 та від 27.02.2018 N 35210-06-5/5570 надано роз’яснення про правила обов’язкового та добровільного застосування МСФЗ, які розміщено на офіційному вебсайті Міністерства фінансів України в підрубриці “Бухгалтерський облік / Бухгалтерський облік в підприємницькій сфері / Загальні роз’яснення” рубрики “Бухгалтерський облік та аудиторська діяльність” розділу “Діяльність”.

Заступник Міністра з питань
європейської інтеграції

Ю. Гелетій

ДПСУ

ІПК № 1157/6/99-00-07-02-01-06/ІПК від 19 березня 2020

Аудиторський висновок не оприлюднено: чи визнають «прибуткову» декларацію?

<…>

Відповідно до ст.11 Закону України від 16 липня 1999 року № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» (далі — Закон) на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов’язані складати фінансову звітність.

Статтею 14 Закону передбачено, що підприємства зобов’язані подавати фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено Законом.

Органам державної влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до законодавства.

Фінансова звітність підприємств не становить комерційної таємниці, не є конфіденційною інформацією та не належить до інформації з обмеженим доступом, крім випадків, передбачених законом.

На фінансову звітність не розповсюджується заборона щодо поширення статистичної інформації.

Підприємства зобов’язані надавати копії фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності за запитом юридичних та фізичних осіб у порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Підприємства, що становлять суспільний інтерес (крім великих підприємств, які не є емітентами цінних паперів), публічні акціонерні товариства, суб’єкти природних монополій на загальнодержавному ринку та суб’єкти господарювання, які здійснюють діяльність у видобувних галузях, зобов’язані не пізніше ніж до 30 квітняроку, що настає за звітним періодом, оприлюднювати річну фінансову звітність та річну консолідовану фінансову звітність разом з аудиторським висновком на своїй веб-сторінці (у повному обсязі) та в інший спосіб у випадках, визначених законодавством.

Великі підприємства, які не є емітентами цінних паперів, та середні підприємства зобов’язані не пізніше ніж до 1 червня року, що настає за звітним періодом, оприлюднювати річну фінансову звітність разом з аудиторським висновком на своїй веб-сторінці (у повному обсязі).

Інші фінансові установи, що належать до мікропідприємств та малих підприємств, зобов’язані не пізніше ніж до 1 червня року, що настає за звітним періодом, оприлюднювати річну фінансову звітність разом з аудиторським висновком на власній веб-сторінці (у повному обсязі).

Згідно з положеннями п.46.2 Кодексу платник податку на прибуток подає разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації, з урахуванням вимог ст.137 Кодексу.

Фінансова звітність, яка складається та подається платниками податку на прибуток, є додатком до податкової декларації та її невід’ємною частиною.

Обов’язкові реквізити, які повинна містити податкова декларація, передбачені пунктами 48.3 та 48.4 Кодексу.

Зокрема, податкова декларація повинна включати інформацію про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід’ємною частиною.

Пунктом 49.11 Кодексу передбачено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 Кодексу, такий контролюючий орган зобов’язаний надати платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації.

Водночас прийняття податкової декларації є обов’язком контролюючого органу.

Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов’язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов’язкових реквізитів, передбачених підпунктами 48.3 та 48.4 Кодексу.

Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають (п.49.8 Кодексу).

З урахуванням зазначеного, якщо податкова декларація містить обов’язкові реквізити, зокрема інформацію про наявність додатків — форм фінансової звітності, та фінансова звітність за відповідний звітний період подана платником податків до контролюючого органу, письмове повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації платнику податків не надається.

Про роялті

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ

23.03.2020 N 1194/6/99-00-07-02-02-06/ІПК

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо застосування пп. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) при нарахуванні роялті на користь нерезидентів, та, керуючись ст. 52 Кодексу, повідомляє.

Визначення роялті наведено у пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, відповідно до якого роялті вважається будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, зокрема за будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги).

Відповідно до пп. 134.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.

До податкових різниць, які коригують фінансовий результат до оподаткування, належать різниці за операціями з нерезидентами, пов’язаними з витратами по нарахуванню роялті на їх користь.

Так, згідно з пп. 140.5.6 п. 140.5 ст. 140 Кодексу фінансовий результат оподаткування податкового (звітного) періоду збільшується на суму витрат по нарахуванню роялті (крім операцій, визнаних контрольованими відповідно до ст. 39 Кодексу) на користь нерезидента (у тому числі нерезидента, зареєстрованого у державах (на територіях), зазначених у пп. 39.2.1.2 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу), що перевищує суму доходів від роялті, збільшену на 4 відсотки чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за даними фінансової звітності за рік, що передує звітному (крім суб’єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері телебачення і радіомовлення відповідно до Закону України “Про телебачення і радіомовлення”), а для банків – в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу від операційної діяльності (за вирахуванням податку на додану вартість) за рік, що передує звітному.

Вимоги цього підпункту не застосовуються платником податку, якщо операція не є контрольованою та сума таких витрат підтверджується платником податку за цінами, визначеними за принципом “витягнутої руки”, відповідно до процедури, встановленої статтею 39 цього Кодексу, але без подання звіту.

Згідно з частини четвертої пп. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 Кодексу фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму витрат до нарахуванню роялті у повному обсязі, якщо роялті нараховані на користь, зокрема, нерезидента, який не підлягає оподаткуванню у відношенні роялті в державі, резидентом якої він є.

Отже, якщо роялті нараховуються на користь нерезидента, то коригування фінансового результату здійснюється з урахуванням вимог підпунктів 140.5.6 та пп. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 Кодексу.

При цьому Кодекс не визначає документа та органу, який має видавати документ для підтвердження неоподаткування сум роялті у державі, резидентом якої є нерезидент, на користь якого сплачуються такі суми. Водночас з урахуванням п. 103.5 ст. 103 Кодексу, ДПС рекомендує платникам податків отримувати від контрагента документ, що видається фінансовим (податковим) органом відповідної країни, за формою, затвердженою згідно із законодавствсм цієї країни. Такий документ повинен бути належним чином легалізований та перекладений відповідно до законодавства України.

Зазначена рекомендація не обмежує платника податків у самостійному виборі способу та форми отримання інформації про те, що нерезидент не підлягає оподаткуванню у відношенні роялті в державі, резидентом якої він є.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податку, якому надано таку консультацію.

Ваші Контракти – Аудит.